Оратанія

00000
alternative-rock, Pazitiff-Rock 
Група “ОРАТАНІЯ” вибрунькувався на гіллястому дереві українського року сім літ тому. Звісно, постало питання, яким цвітом зацвісти. Спочатку віддали перевагу темнопелюстково-депресивному стилю типу "Rammstein”, а потім додали до тої гримучої суміші блискітки джаз- та поп-року. Що з того вийшло, можна було почути з синглу "Ти не той”, пісень "Воно”, "Будеш” та ін.

І пішли оратанці торувати дорогу до слави – об’їздили пів України: Київ (“44”), Луцьк ("Оболонь”), Рівне ("Гавана”), Харків ("Черчіль”), а ще фестивалі "Перлини сезону”, "Тарас Бульба” (третя премія), "Червона Рута”, "Нівроку”, "Рокотека”, РокЛьвів”...

Пошуки власного голосу увінчалися успіхом. Зараз жоден високочолий музикознавець не визначить стилю "ОРАТАНІЇ” – це просто музика молодих, або як його називають самі оратанці – Pazitiff-Rock.

На тернистих стежках до особистої незалежності гурту трапилися креативні опришки – Любко Соломченко та Тарас Химич. Наслідок тієї зустрічі – непередбачуваний: гаряча музика пісні про "Рожевий Холодильник” збила з ніг бувалих бувальців (Тараса-режисера і Любка-звукорежисера), і вони "склепали” кліпа. До слова, альбом теж записує все той же класний звукач Соломченко.

Про що співають оратанці? “Я купив собі цимбали...” "Велике діло!” – скажете ви. Воно то так, але ж за ті цимбали їх усіх "зразу покохали”. Втямили? Співають про "спіртсмена” Миколу, який накачує прес... пивом. Про "доїжжєючого”, що йому все "по банєку”... Про дєвочку-мєнта... Ну, що, чули ці пісні? А ми й не сумнівалися: вас качало з концертних майданчиків. Правда?

Добрі дипломатичні взаємини склалися в "Оратанії” із львівськими гуртами " Грін Сайленс”, "Side”, з киянами "Неон” та "Н. Три”, з волинянами "OutCry”, та особливо вони полюбили студію " Invert pictures” під орудою вже згаданого Тараса Химича.

Усі хлопці – як молоді дубки. Особливо вражає міццю Вадим Кальченко, клавішник, тому його ставлять крайнім справа. З протилежного боку скаче з бас-гітарою Олег Думанський, біля нього притупує ногами гітарист Андрій Деркач, а попереду всіх галасує Микола Собчук. Найменше бачать фанати Романа Микульського – віртуоза-барабанщика, але він дає про себе чути з допомогою чарівних паличок.

Окрім того, в групі діє ще один “боєць”, щоправда невидимого фронту. Це енергійний і веселий, але строгий і справедливий, директор Олександр Лисцев. Саме завдяки йому “Оратанія” має змогу більше концентруватися на творенні позитивних і веселих пісень, за що йому величезне СПАСИБІ!