Броунівський рух у дворику на Іллінській

"Рух - це життя" - сказав Аристотель. Безумовно, вірне твердження, однак рух властивий не лише живій природі. Він - усюди, навіть в повному вакуумі. У 19-му столітті шотландський ботанік Роберт Броун виявив, що дрібні частинки речовини в рідині здійснюють безладні хаотичні рухи, це явище було названо його ім'ям. Приблизно через століття Альберт Ейнштейн підвів теоретичну базу під явище. І тільки тепер, майже через двісті років, 20-го січня 2016 року у київському клубі Контрапункт броунівський рух отримав художнє втілення зусиллями братів Радзецьких і Олексія Артемова.




Використовуючи звичайні електрогітари і ударну установку, музикантам вдалося створити дуже правдоподібну модель, в якій елементарними частинками були звуки. Їх непередбачувані поєднання виникали, як з вакууму, пронизували повітряний простір залу і зникали, встигаючи залишити незабутнє враження. Спонтанними були не тільки ноти, а й техніка виконання. Слухачі могли бачити гру барабанними паличками по струнах, гру гітарою по моніторах, гру гітарою по ящику з апаратурою, гру бас-гітарою по ударній установці, а також гру бас-гітарою по гітарі і навпаки. Дуже шкода, що брати Радзецькі і Альберт Ейнштейн не перетнулися в просторово-часовому континуумі, останній таким чином був позбавлений прекрасного матеріалу для своєї теорії по опису броунівського руху.

Слухачам була наочно продемонстрована природа явища: рух присутній усюди, де є тепло. А оскільки температура в приміщенні була все ж таки вище абсолютного нуля, деякі відвідувачі пересувалися з місця на місце і могли таким чином виявити гарячу піч в одному кінці залу і бар з чаєм в іншому. Це наводило на думку, що рух - не тільки життя, але ще і здоров'я.




У той же вечір в Контрапункті виступив гурт "Брови тата". Тут в голову можуть приходити абсолютно різні слова, наприклад, "Примус". Або, наприклад, "Джон Зорн". Взагалі, навіть таке слово, як "редятина" від "Кінг Кримсон" теж приходить в голову. Мається на увазі відчуття, що залишається після прослуховування альбому "Red" цього виконавця. Я абсолютно впевнений, що музиканти колективу категорично відкидають навішування ярликів і підкладування музичних понять під створюване ними полотно. Саме тому, що первинними є такі матерії, як саксофон, людські губи, що видають звуки в формі фраз, іноді з великим змістом, іноді без нього, скрипучий альт, бас тощо. Це переплітається, тяжіє і видозмінюється від композиції до композиції та виходить на різні ритмічні рівні, намагаючись проникнути в підсвідомість, а то і повз нього. Формально музика являє собою музичну фразу, породжену саксофоном, яка повторюється, змінюється, розквітає і в'яне, за яку намагаються вхопитися альт або гітара, швидше альт, але іноді і гітара, на тлі зовсім не остинатного баса, сприйманого швидше як остинатний. Тобто бас пришпилює гармонію, що розповзається, створену всіма інструментами, не даючи їй заповзти далеко і затягнути всі партії в болото непристойного хаосу. Все це підкреслюється барабанами, які грають в сучасному строгому стилі, не захаращуючи простір зайвими звуками. У певний момент розумієш, ні, слухача просто осяює, що саме так і повинні звучати шкірні волосисті ділянки представника чоловічої статі, обтяженого батьківством, в районі лоба, тобто Брови тата! Так, саме вони і повинні періодично підніматися і опускатися, виділяючи емоції, доступні тільки тим, хто знайомий з матеріалом і добре вловлює інтонацію.

"Брови тата" були не самі. Їм допомагала здійснювати маніпуляції з глядацькою увагою незвичайна танцювальна група з чотирьох гуттаперчівих персонажів, які нагадували стилістику одного з образів Боуї в чорному. Харківський колектив Dancelab інтерпретував музику пластикою, швидше підсилюючи ефект її впливу, ніж його видозмінюючи. В цілому вийшло дуже правильна і чаруюча взаємодія. Своїми моторошно-повільними рухами дівчини нагадували воскові фігури, що попливли від високої температури, і були прекрасні своєю потворністю.


Кульмінацією вечора став останній номер, в якому дивним чином гармонійно переплелися композиції "Брів", образи Dancelab і поезія Павла Лісовського. Хочеться відзначити, що принадність подібної музики безпосередньо залежить від ступеня залученості глядача в сценічну дію і його розуміння основ матеріалу, і тоді ефект сяяння цього колективу на київській музичній сцені буде очевидний.

У броунівського руху є властивість: воно ніколи не припиняється. Це вселяє впевненість, що подібні перформанси будуть повторюватися знову і знову. До повного охолодження Всесвіту.


21.01.2016 Jazzmaster, RockTalks

Залиште коментар

 

назад